Коли прийшов час їм іти, він сказав: «Я навчав вас багато років. Ось шлях. Він веде до селища. Я вже старий і не піду з вами. До того ж я знаю кожний камінь цього шляху. Через три доби ви повернетесь до мене і розкажете, що саме знайшли в кінці шляху».

 Пройшло три доби. Прийшов перший учень. «Мене ласкаво зустріли, - сказав він, - називали мене вчителем, дивувалися моїм знанням, щедро пригощали в кожній хаті». «А якого кольору очі в дітей цього селища?» - спитав учитель. «Не знаю, - відповів учень, - бо в перший день я випив стільки духмяного вина, що всі очі здавалися мені однаковими». «Повертайся в селище, - сказав старий, - ти ще зможеш оволодіти ремеслами, але вчителем ти не станеш ніколи».

  Повернувся до вчителя другий учень. «Я був вражений красою жінок у селищі, - промовив він, - проте є там одна краща за всіх у світі, я готовий до будь-якої жертви заради неї». І сказав тоді йому вчитель: «Ти будеш люблячим чоловіком, можливо ти станеш гідним батьком, але вчителем ти не станеш ніколи».

  І побачивши третього учня, спокійно дивився на нього вчитель, як дивляться люди. Які вже дізналися про каміння шляху великого, на тих, хто лише вступає на цю путь. «Я дізнався, що діти бувають голодні, - вимовив юнак ледве чутно. – Я дізнався, як вони плачуть і як важко розкрити їхні серця. Біль і тривога оселилися в моїй душі. Я нічого не знаю. Я знову твій учень».

 Але обійнявши юнака, учитель сказав: «Ти вже не учень. Ти – учитель!»