- Ти такий мудрий. Ти завжди в гарному настрої, ніколи не злишся. Допоможи і мені бути таким.

 Учитель погодився і попросив учня принести картоплю і прозорий пакет.

- Якщо ти на кого-небудь розсердишся і затаїш образу, - сказав учитель, - то візьми цю картоплю. З одного її боку напиши своє ім'я, з іншого - ім'я людини, з якою стався конфлікт, і поклади цю картоплю в пакет.

 - І це все? - здивовано запитав учень.

 - Ні, - відповів учитель. - Ти повинен завжди цей мішок носити з собою. І кожен раз, коли на кого-небудь образишся, додавати в нього картоплю. Учень погодився.

 Минув якийсь час. Пакет учня поповнився ще кількома картоплинами і став уже досить важким. Його дуже незручно було завжди носити з собою.

 До того ж ту картопля, яку він поклав на самому початку почала псуватися. Вона покрилась слизьким нальотом, деяка картопля проросла, деяка зацвіла і стала видавати різкий неприємний запах.

 Учень прийшов до вчителя і сказав:

 - Це вже неможливо носити з собою. По перше, пакет занадто важкий, а по друге, картопля зіпсувалась. Запропонуй щось інше.

 Але вчитель відповів:

 - Теж саме відбувається і в тебе в душі. Коли ти на кого-небудь злишся, ображаєшся, то в тебе в душі з'являється важкий камінь. Просто ти це відразу не помічаєш. Потім каменів стає все більше.

 Вчинки перетворюються в звички, звички - в характер, який породжує смердючі пороки. І про цей вантаж дуже легко забути, адже він надто важкий, щоб носити його постійно з собою.